Друзі не прощаються – вони кажуть: «До побачення!»: як відбулася «Школа української жестової мови-2018»

Тут грають в «Мафію», проводять кулінарні майстер-класи, грають в спортивні та історичні квести, виготовляють сувеніри. Тут усі вчаться говорити однією мовою – мовою жестів.

Глухі та слабкочуючі діти спеціальних шкіл-інтернатів побували на щорічному навчально-рекреаційному таборі «Українська жестова мова і культура глухих», який проводиться вже 29-й раз і тривав з 8 по 14 липня у Підкамінському навчально-реабілітаційному центрі.

«Це були 5 повних днів дитячого щастя! Для дітей це свято, а для нас – наставників-вчителів і організаторів – це служіння, це зустрічі з давніми друзями, колегами-однодумцями, з якими ми разом роками працюємо у цій сфері. Програма була спрямована не лише на дозвілля, а й на розвиток творчої особистості глухої дитини, пізнання історії та культури спільноти глухих, вільне влиття (своєрідна інклюзія) в оточуючий чуючий світ, який трансфомувався під потреби і запити нечуючих учасників. Ми дуже вдячні директору Підкамінського навчально-реабілітаційного центру Богдану Українцю, який так гостинно нас прийняв. Пан Богдан, незважаючи на серйозні проблеми із здоров’ям, не відлучно знаходився в інтернаті і був учасником і співорганізатором всіх заходів. Це був 29-й раз. Віримо, що з Божою допомогою зможемо організувати і 30-й захід. Ви тільки подивіться, як сильно цього хочуть діти», – зазначає Ігор Кобель, доцент кафедри загальної та соціальної педагогіки УКУ, ініціатори та координатор Школи.

Серед організаторів: Українсько-канадський альянс для глухих та слабочуючих (О.Савченко) та Кафедра загальної та соціальної педагогіки Українського католицького університету (І.Кобель) у співпраці із  Кам’янець-Подільським національним університетом ім.І.Огієнка (О.Дмітрієва) та Українським товариством глухих (Н.Адамюк).

Цікаві презентації закладів освіти для дітей з порушеннями слуху Львова, Підкаменя, Теребовлі, Чернівців, Піщанки, заняття з української жестової мови, конкурси і змагання, квести і майстер-класи, які проводили студенти УКУ, подорожі та екскурсії, концерт і зйомки телебачення, постійне спілкування дітей між собою, “гарячі” дискусії дорослих, обговорення непростих для сьогодення спеціальної освіти питань та постійний позитив – це лише коротко про все, що відбувалося в таборі.

Над програмою таборових заходів працювали студентки УКУ – Олена Федько, Христина Купчева та Сандра Сасадеуш.

«Без цих дівчат цей табір був би неповноцінним, бо таких добрих, щирих, милосердних, веселих і одночасно вредних дівчат треба ще пошукати, – ділиться враженнями Богдан Краплич, учень приймаючої команди. – Видно, що дівчата дуже креативні, бо ми з друзями постійно були зайняті різноманітними цікавими дійствами: виготовляли іконки і красиві коробочки, в які клали сувеніри-ангелики і зайчики, які також самі виготовили, грали в спортивний та історичний квести та різноманітні ігри на подвір’ї та в приміщенні інтернату. Я вас ніколи не забуду, бо як можна забути таких чудових людей».

Данилкові Тимошенко з Піщанської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату для глухих дітей-сиріт та глухих дітей позбавлених батьківського піклування найбільше сподобалось грати в «Мафію», яку разом із студентками УКУ адаптували для гри чуючих і нечуючих учасників, а також подорож на кораблі та розваги на озері в Тернополі.

Його однокласниця Корчакова Оля із захопленням відгукується про кулінарний конкурс, в якому змагались змішані команди. Вони представили на розгляд авторитетного жюрі тематичні композиції із салатів, закусок та канапок. Змішані команди були створені для поглиблення міжособистісного спілкування дітей із різних регіонів України та відпрацювання злагодженості у спільній праці.

«Ви бачили, як сяють очі глухих дітей, як розкриваються їхні серця? Це знають і бачать ті, які кладуть своє життя на алтар задля повноцінного життя, а не існування дітей із порушеннями слуху. Вони тут знайомляться з однолітками, вони відчувають, що тут їх люблять приймають. Цей табір – дуже важливий проект», – зауважила Наталія Адамюк, кандидат педагогічних наук, співробітник Лабораторії жестової мови Інституту спеціальної педагогіки Національної академії педагогічних наук України.

Табір для глухих та слабкочуючих дітей – це результат багаторічних зусиль педагогів спеціальних шкіл для дітей з порушеннями слуху.

«Щиро дякуємо усім організатора за виваженість і готовність робити усе можливе і неможливе задля того, щоб прекрасна ідея проведення таборів для дітей з порушеннями слуху втілювалась у життя знову і знову. Щиро дякуємо усім керівникам груп за багаторічну злагоджену роботу. Завдяки Вам ми знову побачили прекрасних дітей: організованих, вихованих, талановитих, розумних, креативних», – звернулася до всіх на завершення табору Оксана Дмітрієва з Канадсько-українського альянсу для глухих та слабкочуючих.

Як усе починалося?

Ще з 2000-го року подібні табори проводились у різних регіонах України, у деяких навіть двічі-тричі на рік. Зокрема, діти побували в Артеку (Крим), Одесі, Миколаєві, Херсоні, Луганську, Запоріжжі, Кам’янці-Подільському, Чернівцях, Хусті, Підкамені на Львівщині, Кам’янці Запорізької області, Полтаві, Львові, Києві та інших.

Безумовним лідером став Хуст, де табір гостював 5 разів. За ці роки майже 2000 школярів та дорослих мали змогу протягом тижневих зібрань відпочивати і працювати, обмінюватися досвідом, вивчати жестову мову, вивчати історію і культуру глухих.

Перший табір, або ще Літній інститут, як його називали канадські колеги, вони провели в Криму, де був створений Канадсько-український альянс для глухих та слабкочуючих (Альянс).

Діюча в Україні на той час система навчання глухих дітей за усним методом ігнорувала і повністю забороняла використання рідної для глухих української жестової мови в навчальному середовищі.

Більше того, жестова мова вважалась гальмом у розвитку глухої дитини ще з 1950 року. Тоді жестову мову в СРСР усунули із системи освіти після того, як Сталін назвав її «сурогатом мови» і закликав педагогів «навчити глухих братів і сестер слухати і говорити». Тому українські професори і фахівці, які були учасниками першого табору, не змогли відкрито прийняти ідеї канадських і американських колег щодо жестової мови. Через це Альянс поставив за мету донести до батьків, педагогів та українських науковців інформацію про міжнародні реалії щодо ролі жестової мови в житті глухої громади, в навчальному середовищі та сприймання жестової мови чуючими людьми, а також про альтернативні підходи у навчанні глухих, що існують у світі поряд із традиційним усним методом.

У США зберегли спеціальні школи-інтернати та денні школи для глухих (де панує американська жестова мова як мова викладання), які прекрасно вживаються із масовими школами, де глухі діти також мають змогу навчатися під керівництвом спеціально тренованих педагогів та помічників вчителя, які працюють за білінгвістичним або усним методом навчання.

 

Підготували Ігор Кобель та Оксана Дмітрієва

P/SЗа можливість проведення табору висловлюємо щиру подяку директору Підкаміньського НРЦ Богдану Михайловичу Українцю, його заступнику Ірині Теодозіївні Присліпській, працівникам кухні та іншим працівникам школи за гостинний прийом.

Джерело