МИКОЛА КУЛЕБА: Діти мають стати пріоритетом державної політики

На запрошення програми з соціальної педагогіки в рамках Днів УКУ у Львові наш університет відвідав Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба з публічною лекцією “Дитина та її права: сфери відповідальності сім’ї, держави та громади”.
Для тих, хто не зміг бути присутнім, пропонуємо ознайомитися з основними тезами лекції.


IMG_8643Діти мають стати пріоритетом державної політики.

Тільки вкладаючи в дітей ми можемо змінити нашу державу. Якщо ми вплинемо на формування дітей, ми будемо мати нову генерацію, яка здатна реалізувати реформи, здатна подолати корупцію, здатна розвивати країну, робити країну економічно і соціально успішною. Гарні зміни робляться повільно. Не може бути раптової зміни.

Я б не хотів зараз багато критикувати, я б хотів можливо давати якісь рецепти і розуміння того що б мало бути зроблено. І так, чому реформа “деінституціалізація”, реформа інтернатних закладів?

Якщо суспільство не здатне відреагувати на біль найбільш незахищеної дитини – воно не здатне сформувати політику в інтересах дітей. Якщо суспільство не здатне захистити дитину-сироту, або дитину, яка потерпає від насильства, недбальства, бідності – ми не готові розвивати інші програми. Якщо ми зрозуміємо, що для дитини першочерговим є не її освіта, а безпека, благополуччя, збереження її сім’ї – тоді і з освітою все у нас буде гаразд. Піраміду Маслоу всі пам’ятають? – забезпечення базових потреб…

І коли мені кажуть про реформу освіти, що потрібно щоб діти набували компетентностей у школі. Це добре, але як бути з тим, що кожна третя дитина живе за межею бідності? У Великобританії, наприклад, програма №1 у школі – сніданок для дітей. Громадські організації і фонди збирають кошти для того, щоб забезпечити дітям сніданок. Все тому, що голодна дитина не може добре навчатися, вона не може бути вмотивована до навчання, вона “булить” інших дітей, відбирає яблуко. чи бутерброд…

Важливо забезпечити благополуччя дітям.

Якщо дитина з неблагополучної сім’ї їй одразу пропонують інтернатний заклад, ізолювати цю дитину. Я вже не говорю про дитину з інвалідністю. У нас одна третина шкіл має доступ до першого поверху навіть, не кажучи вже про другий поверх. З 17 тис. шкіл лише 90(!) мають доступ до другого поверху для дітей на візочках. І коли ми говоримо про інклюзивну освіту, ми маємо говорити про зміну ставлення до дітей з інвалідністю, і батьків, і вчителів і інших дітей. Часто батьки дітей з інвалідністю бояться за свою дитину і погоджуються на індивідуальне навчання.

Якось я спілкувався з канадійкою, яка будучи сліпою, навчалася в звичайній школі, і дуже вдячна своїй мамі за те, що вона не віддала її до інтернату. Чому інтернат не є вирішенням для дітей? Тому, що дітям в будь-якому випадку потрібно повертатися в соціум, а досить часто їм нема куди повертатися…

IMG_8641 IMG_8649 IMG_8664

Хочу трохи згадати статистику щодо інтернатних закладів. Кількість дітей в Україні за часи незалежності зменшилася вдвічі, з 14 млн до 7 млн. Причини всім зрозумілі – бідність, виїзд за кордон, неблагополуччя. Люди бояться народжувати дітей, адже з народженням кожної дитини ризик опитинися за межею бідності зростає вдвічі. Якщо з народженням першої дитини 20% дітей живе за межею бідності, то з народженням четвертої дитини – 80% сімей живе за межею бідності. 65% шлюбів закінчується розлученням, як правило, це перші 2-3 роки. Тому я особисто підтримую те, щоб на рівні школи велася підготовка до усвідомленого батьківства, щоб молодим людям роз’яснювали як ти маєш відповідати, створюючи власну родину і за власну дитину. Це також стосується протидії насильства.

IMG_8632

Коли ми говоримо про “деінтитуціалізацію”, про реформування інтернатних закладів, всі сприймають, що це про закриття інтернатних закладів. Насправді, це про розвиток інклюзивної освіти, про формування спроможності громад і розвиток соціальних послуг на рівні громад щоб вчасно виявляти благополуччя, виявляти потреби і надавати відповідну підтримку, щоб дитина і сім’я не опинилися поза полем уваги і дитина не потрепала від насильства, недбальства і т.д.

У країнах, які дбають за дітей, система охорони здоров’я обов’язково супроводжує дитину до трьох років і лікар відвідує дитину за місцем проживання цих батьків і спостерігає як вони дбають за цю дитину. Обов’язковим є соціальний супровід, підтримуючі послуги для цих сімей, зокрема фінансові (чого в Україні взагалі немає як інструменту соціальної роботи) та ін.

IMG_8651


Ключ до цієї реформи в Україні – це відповідальність місцевої громади за дітей.

Часто представники громад не знаєють про те, що потрібно визначати потреби дитини, складати індивідуальний план… і лише коли стається біда (наприклад, загинула дитина) починає розуміти, що треба було діяти раніше. Та система, яка зараз працює не здатна вчасно виявляти і реагувати на всі ці проблеми. Тому стратегія деінституціалізації, яка розроблена в державі до 2026 року, вона передбачає, як один з елементів – 50% послуг буде надаватися громадським сектором. Тобто держава буде замовником і завдання держави – створити стандарти надання цих послуг і забезпечити навчання відповідно до цих стандартів і далі вимагати виконання цих стандартів при виконанні послуг. Будь-яка громадська організація, дотримуючись цих стандартів і маючи достатню кількість фахівців, зможе отримати замовлення від держави. Це дасть поштовх в розвитку соціальних послуг і конкуренція між державним і недержавним сектором дозволить підняти якість соціальних послуг. Бо, якщо на ринку є монополіст, а в даному випадку це – держава, ми говоримо про дуже низьку якість цих послуг. Тому потрібно створити ринок соціальних послуг.

IMG_8625Нам потрібно досягти того, щоб дитина до 3 років взагалі не потрапляла в інтернатні заклади.

Щоб мініміувати ризик потрапляння дитини до 3 років до закладів інституційного догляду потрібні превентивні заходи, робота в школах, пологових будинках, медичний і соціальний супровід за новонародженою дитиною після пологів. Ще одна важлива річ – можливість органами місцевого самоврядування орендувати житло. Сьогодні 50% дітей в будинках дитини, а це більше 1000 дітей, опинилися там, бо матері нема де жити… Що пропонують матері – віддай дитину в будинок дитини…  Для дитини це згубно. Особливо для дитини до трьох років, перебування в будь-якому закладі сповільнює розвиток дитини, психологічний, психічний, фізичний і т.д. Дитина стає заручником ситуації. Утримання дитини в будинку дитини сягає 30 тис. грн /місяць. В Одеській області нещодавно закрили інтернат, в якому було спочатку п’ятеро, а потім одна дитина і 156 осіб персоналу з 18 млн грн фінансування на рік. І система фінансування дозволяє це зробити. Але щоб найняти квартиру чи кімнату на місяць, два три за 2-3 тис. грн – не дозволяє. Тому ця послуга може бути дуже ефективною саме в попередженні потрапляння дитини будинку дитини.

IMG_8630

Система патронатного виховання (фостерні сім’ї).

Фостерна сім’я, або прийомна сім’я, яка б могла тимчасово, до півроку прихистити цю дитину, попіклуватися, вже є можливою в Україні. Держава виділяє 10000 грн на утримання дитини в такій формі сімейного влаштування. Її просто потрібно сьогодні розвинути. Але чому це не розвивається? Відкрию вам секрет. Уявіть себе Головою громади і в тебе є неблагополучна родина і їх дитину треба вилучати і робить це “район”, а не ти. І коли кажеш, що в тебе є 10000 грн/міс. Ти ж можеш підготувати якусь сім’ю… У відповідь можна почути “а навіщо? є центр реабілітації обласного підпорядкуванні, куди ця дитина може піти і і це вже їхня проблема”.

Тому, моєю пропозицією є зробити цю послугу платною. Нехай не “область”, а громада оплачує послугу перебування дитини в інтернаті, бо держава по субвенції з державного бюджету оплачує послуги патронатного вихователя. І тоді, Голова краще задумається чи варто витрачати такі кошти (15-20 тис) з місцевого бюджету на оплату послуг обласного центру, чи краще поговорити з громадою і знайти патронатну сім’ю, яка б попіклувалася цією дитиною. Тобто є певні фінансові інструменти щоб прискорити систему реформування і розвиток соціальних послуг на рівні громади для запобігання потрапляння дітей до 3 років в заклади інституційного догляду.

received_2234303633483681Реформування системи інклюзивної освіти.

Реформування системи інклюзивної освіти серед іншого передбачає забезпечення інклюзії на рівні шкіл на 30% щороку. У результаті реформи за вісім років очікуємо зменшення кількості дітей в інтернатах на 70%, тобто зі 106 тис дітей в інтернатах сьогодні має залишитися не більше 30-35 тис дітей в системі інтернатних закладів. Але хочу зауважити, що в тих 750 інтернатних закладах різного підпорядкування (більше це освітянські заклади) – 6 тис. дітей сиріт, 100 тис дітей. які мають хоча б одного з батьків. Різні форми закладів, на будь-який смак.. і ця система на рівні 9 мільярдів з державного бюджету існує і ще багато хто вважає для сеье престижним прийти і принести подаруночки на свята, тим самим формуючи споживацьке ставлення  у дітей.

До речі, з минулого року існує спеціальна субвенція (277 млн) для придбання житла випускникам інтернатних закладів та для будівництва будинків сімейного типу. В цьому році вже 527 млн закладено і реалізовується. Це вперше за часи незалежності на державному рівні закладено такі кошти. І ми сподіваємося, що вже скоро почнуть будуватися малі груплві будинки для дітей з інвалідністю щоб цих дітей не відправляли будинки системи соціального захисту, а вони могли залишитися в громаді, в малому груповому будиночку. Тому ми маємо подбати про те, щоб питання дітей стало питанням державної політики.

Питання дітей – це питання відповідальності.

Чим демократичне суспільство відрізняється від авторитарного – це тим, що кожен рівносильно відповідає за те, що відбувається, кожен з нас… Я вірю в те, що кожен має своє покликання. Залежно від того, що ви для себе виберете, Ви можете бути ефективною людиною на будь-якому місці, чи ви вчитесь, чи Ви управлінець, чи Ви лікар. Головне – ставитися людяно до людей. Головне – відповідати на потреби, не брати поганий приклад ставлення до людей. Всі ми маємо різне бачення і досвід, але всі ми потребуємо поваги, любові, уваги до себе. Про деякі виклики в дитячому середовищі я Вам сьогодні повідомив, а залежно від того, чим ви займаєтеся, ви можете мати різний вплив на долю дітей.

Якщо ви бачите біду дитячу – не стійте осторонь.

УКУ робить досить серйозний вплив на формування суспільства, адже ви готуєте освічених, високопрофесійних людей, молодь, яка “бере і робить”. Тому, мабуть, ви мене ще можете навчати, і волонтерській діяльності, і взаємодопомозі… Якщо ви бачите біду дитячу – не стійте осторонь. Кожен із нас може реагувати. Чи то сусідська дитина, яка потерпає від насильства, чи то дитина, яку не приймають в школу і, можливо, мама не може відстояти за себе… Адже в багатьох випадках ми думаємо, що всі такі, як ми… Що вони можуть відстояти право власної дитини. а багато батьків не можуть це зробити, вони навіть про себе не можуть попіклуватися належним чином. Можливо наша допомога допоможе зберегти сім’ю цій дитині. Це – наша відповідальність за те, що відбувається довкола нас, там де ми живемо, де ми вчимося… Починати з того, що підтримати ближнього, того, хто поруч з вами. Це наше ставлення. Не тільки до дітей, але і про тих людей, що живуть поруч з нами.

БІЛЬШЕ ФОТО