Світ глухих стає ближчим спільноті УКУ
Кафедра загальної та соціальної педагогіки Українського католицького університету у співпраці із Канадсько-українським альянсом для глухих та слабочуючих провели в кінці червня 27 літній табір для глухих дітей із 5 регіонів України. Соціальні педагоги УКУ на чолі з доктором Ігорем Кобелем долучилися до участі в подібних заходах з 2010 року. Пан Ігор є одним із засновників Канадсько-українського альянсу, який був створений канадськими і українськими фахівцями-сурдопедагогами в 2000 році і ставив за мету подолати заборону на використання української жестової мови в системі спеціальних шкіл та дошкільних закладів для глухих і слабочуючих дітей.
Подібні табори відбувають взимку і влітку в різних куточках України. Цього разу табір гостинно приймала Хустська загальноосвітня школа-інтернат для дітей із зниженим слухом на чолі із директором Богданом Деленком та його заступником Мирославою Вучкан. Вони забезпечили прекрасні умови для шестиденного перебування команд із Львова, Підкаменя, Чернівців, Кіровограда, Вінниці та Хуста. Цьогорічний захід організували і провели давні друзі – члени Альянсу – кандидат педагогічних наук із Кам’янець-Подільського університету Оксана Дмітрієва, голова правління Альянсу кандидат педагогічних наук Олександр Савченко та доктор Ігор Кобель. Відмінною особливістю цього табору стало приділення більшої уваги морально-духовному вихованню та вивченню жестової мови студентами Українського католицького університету та Вінницького педагогічного університету. Серед команди студентів із Українського католицького університету був випускник Львівської духовної семінарії УКУ Олег Плішило, який має глухих батьків і вільно володіє жестовою мовою. Олег постійно був в гущі подій, спілкувався з глухими дітьми та дорослими і допомагав у спілкуванні з чуючими учасниками, проводив духовні бесіди із використанням мультимедійних засобів та унаочнення, кожну трапезу починав і закінчував молитвою, як прийнято в українських християнських родинах.
Програма була дуже насичена. Учасники не лише відпочивали, а й вчилися, творили та змагалися. Діти залюбки брали участь в різноманітних конкурсах: кулінарному, природничому, орієнтуванні на місцевості та спортивних змаганнях в басейні щойно відкритого реабілітаційного центру при школі-інтернаті. Запам’яталися дітям та дорослим поїздки на соляні озера в Солотвино, оздоровчі купання в термальних водах в с.Велятино, поїздки в с.Іза, в центр лозоплетіння та на страусину ферму.
Цікавим та корисним для всіх присутніх був семінар із сурдопедагогіки під керівництвом завідуючої Лабораторії досліджень жестової мови Інституту спеціальної педагогіки Національної академії педагогічних наук України кандидата педагогічних наук Анни Замші та доцента Кам’янець-Подільського національного університету Оксани Дмітрієвої. Завідуючий відділом слухомовної роботи Центру слухової реабілітації “Аврора» кандидат педагогічних наук Олександр Савченко ознайомив учасників із новітніми досягненнями у слухопротезуванні та кохлеарній імплантації від світового лідера у цій галузі – данської фірми Отікон. Доктор Ігор Кобель розповів про ідеї, які він запозичив від американських колег під час стажування в Галладетському університеті (США), де і студенти, і викладачі є глухими людьми. Основна ідея – це відкрити в майбутньому доступ глухим та слабочуючим до навчання на програмі «Соціальна педагогіка» УКУ.
Завершальною подією стала театралізована інсталяція «Світ глухих», що мала на меті ознайомлення чуючих людей із проблемами глухих і слабочуючих в чуючому світі. «Світ глухих» – це «світ навпаки», в якому немає місця усній мові, а спілкування виключно жестовою мовою і загальними жестами (хто не володіє навичками жестового спілкування). Такий вид інсталяцій зазвичай організовується у найбільшому шкільному приміщенні (спортивному залі, актовому залі). «Світ глухих» – це країна в мініатюрі, в якій існують власні гроші щоб розраховуватися за отримані послуги на «робочих станціях» та купувати товари та продукти. Тут є «державні» органи (поліція, прокурор або СБУ, тюрма). Облаштовуються так звані «робочі станції» – школа, магазин (де продаються дитячі вироби або хороші, але не потрібні власникам речі), лікарня та зубний/масажний кабінети, кафе з продажем різних страв, кондвиробів та напоїв, виготовлених власноруч, швейна/шефська майстерня, де можна придбати вироби шкільних майстерень або замовити певну послугу (напр. пошити блузку або підігнути спідницю/штани, вишити серветку), кіно/відео зал (де можна переглянути фільм із сурдоперекладом), перукарня/манікюр, художній салон (майстер-клас художника), поштове відділення із фірмовими конвертами альянсу і продажем газет та журналів, бібліотека тощо. До участі в станціях залучаються учні шкіл та випускники, які мають відповідний фах. «Робочі станції» обладнують відповідним інструментом, обладнанням, фірмовим одягом.
Кожен табір додає до «Світу глухих» безліч власного креативу. Так, наприклад, в попередні роки в інсталяціях в різних школах брали участь циганки-гадалки, аферисти-наперсточники, вуличні валютні міняйли, «вагітна» жінка, у якої «приймали» пологи. Міліціонер ловив порушників закону і відпускав часом за хабар, інших садив у «тюрму». За міліціонером наглядало СБУ. Зубний лікар (насправді зубний технік-глухий випускник Херсонського медичного училища) пропонував перевірку зубів і писав «скерування» на лікування. Кухарі давали майстер-клас із випічки. В магазині продавали вироби з лози та картини (Хуст), вишивки та кераміку (Харків), дитячі швейні вироби (Львів), речі виготовлені учнями у гуртку в’язання (Одеса), влаштовувати аукціон на гарні учнівські вироби із виплатою частини гонорару авторам.
В цілому на всіх учасників табору, як дітей, так і студентів та вчителів та директорів шкіл табір «Українська жестова мова» справив неймовірне враження. Адже це була унікальна можливість покращити знання жестової мови в процесі інтенсивного поспілкуватися з глухими учасниками з різних місцевостей України, знайти нових друзів, навчитися незвіданому, і безумовно весело провести час у сонячному Закарпатті. Щира вдячність приймаючій стороні в особі директора школи Богдана Деленка та його дружної команди! Велика подяка спонсорам, які допомогли втілити дитячі мрії в життя!
Ігор Кобель
Ph.D., кан.пед.наук,доцент УКУ,
координатор літніх програм
Українсько-канадського альянсу глухих та слабочуючих
Історична довідка: Натхненником і організатором українсько-канадської співпраці був покійний професор Університету Альберти Майкл Родда. Він переконував українських колег, що позитивні зрушення в навчанні глухих можна очікувати лише тоді, коли жестова мова, якою спілкуються глухі, знайде гідне місце не лише в системі освіти, а й в чуючому суспільстві. А українська жестова мова в той час не була дозволена в системі навчання глухих в Україні. В кожній із 58 шкіл для глухих чи слабочуючих в Україні на вході висіли 10 правил, і головне з них стверджувало, що жестова мова є гальмом у розвитку нечуючої дитини. Майкл намагався переконати провідних українських професорів змінити ставлення до жестовї мови в навчально-виховному процесі, проте всі вони притримувалась традиційних радянських поглядів.
Канадці профінансували і провели двотижневий літній табір в Артеку в 2000 році, чим започаткували багатолітню серію подібних щорічних таборів в різних містах України. Основним в Артеку було питання спілкування, і жестова мова була в центрі всіх дискусій. Звичайно, найкраще жестову мову сприймали і знали глухі учні, бо вони спілкувалися нею і вивчали один від одного. Була створена громадська організація Канадсько-український альянс для глухих та слабочуючих. Фактично, було створено дві аналогічні організації в Канаді і Україні https://www.facebook.com/groups/222751264423754/
Канадська сторона займалася фандрейзингом для фінансування літніх таборів, а українська команда у складі Олександра Савченка,Ігоря Кобеля. Юрія Крамара, Богдана Деленка та Оксани Дмітрієвої забезпечувала організацію літніх програм. Школи для нечуючих також вносили свою лепту у фінансування. Це дуже добрий і ефективний механізм для плекання змін в Україні. Адже, виконавши програму табору у відпочинковій атмосфері, учасники, повернувшись додому, мали виконати певне «домашнє завдання» і прозвітувати наступного року. Рушієм змін ставали батьки, які хотіли змін і повноцінного спілкування з власними дітьми, а також гідного життя своїх дітей після закінчення школи.
Великий поштовх співпраці дав візит в Канаду в 2004р.директора Інституту спеціальної педагогіки Національної академії педагогічних наук України, академіка Віталія Бондаря на запрошення професора Родди. Під час візиту була підписана міжнародна угода про співпрацю, до якої був включений пункт про канадську допомогу у створенні лабораторії досліджень жестової мови. Цей пункт угоди не був запланований спочатку, а виник пізніше в ході перемовин академіка Віталія Бондаря та професора Дебри Расселл ініційованих Ігорем Кобелем, який був технічним куратором візиту. Пізніше в Інститі спеціальної педагогіки при фінансовій та методологічній підтримці канадських колег була створена лабораторія жестової мови, яка під керівництвом доктора педагогічних наук Світлани Кульбіди вперше в історії сурдопедагогіки почала наукое дослідження лінгвістики української жестової мови. Значний поступ у цій співпраці разом із іншими чинниками посприяв тому, що в 2009 році розпорядженням міністрі освіти України Івана Вакарчука в навчальну програму шкіл для глухих в Україні був введений новий навчальний предмет-українська жестова мова. Отже, крім легалізації і повернення жестової мови в навчальне середовище, відбулася також легалізація жестової мови як об’єкта наукових досліджень. Позитивні зміни ставали незворотніми.Тепер триває боротьба за надання українській жестовій мові статусу мови навчання для глухих та слабочуючих дітей, яка повинна використовуватись паралельно із усною українською мовою в навчально-виховному процесі в школах і дошкільних закладах для глухих.