Вища освіта мовою жестів: яким має стати простір рівних можливостей для глухих та слабкочуючих?

Серед глухих та слабкочуючих не так багато людей, які отримують вищу освіту. Перш за все через «комунікаційний бар’єр». Його можна подолати, якщо збільшити кількість перекладачів жестової мови і забезпечити виші спеціальним технічним обладнанням. Наскільки освіта є доступною для глухих і слабкочуючих студентів, в яких вишах вони можуть навчатися, скільки потрібно фінансів на формування простору рівних можливостей та чи достатньо в Україні перекладачів жестової мови? – такі теми обговорювали під час Всеукраїнського форуму з міжнародною участю “Доступ осіб із інвалідністю (глухих і слабкочуючих) до вищої освіти”, який відбувся 2-3 листопада 2017 року в УКУ.

Серед учасників заходу: фахівці-практики із супроводу глухих та слабкочуючих студентів у закладах післяшкільної освіти, викладачі та науковці, які працюють із глухими та слабкочуючими студентами,  представники освітніх закладів та соціальних установ з різних куточків України, а також Канади.

Жодна держава, спільнота, університет не зможе бути успішним, якщо не шануватиме людську гідність, якщо не прийматиме людину такою, якою її створив Бог. Треба бути однаково уважними до людей, які є фізично здоровими і людей з інвалідністю. В УКУ багато говоримо про мучеників та маргіналізованих. Останніх такими зробило суспільство, поширюючи стереотипи і хибні уявлення, їх наче відкинули і забули. Так трапляється тому, що в деяких душах ще глибоко закорінена радянська людина, з якою в першу чергу треба боротися. Я ціную тих, хто долучається до підтримки людей з інвалідністю, хто протистоїть радянським пережитками і робить свій посильний вклад, аби створити рівнодоступний простір. Йдемо до перемоги маленькими кроками, – зауважив у своєму вітальному слові отець-ректор Богдан Прах.

Як зауважила представниця ООН Марина Лебідь, за останні роки тема рівнодоступності простору для людей з інвалідністю дуже стрімко розвивається: «У представництві ООН я  працюю з нечуючою колегою, яка є нашою міжнародною волонтеркою. Разом ми займаємося адвокацією прав людей з порушенням слуху. Наразі працюємо над двома проектами, які спрямовані на захист прав людей з інвалідністю. В Україні є дуже багато позитивних змін у цій сфері».

Один з організаторів Форуму, викладач кафедри соціальної педагогіки Ігор Кобель активно просуває тему рівнодоступності простору для глухих та слабкочуючих в університетському середовищі. Він ініціює проведення літніх таборів, семінарів, а також хоче, аби в УКУ відкрили спеціальну групу для таких людей. Наразі в УКУ діє Школа жестової мови, у якій навчають усіх охочих.

“Відтоді, як ввели ЗНО серед абітурієнтів зменшилася кількість вступників”

За словами Ігора Кобеля, студенти з порушенням слуху можуть бути такими ж успішними в навчанні, як й інші студенти. Однак вони не завжди мають хороші результати ЗНО при вступі, оскільки відчувають при складанні іспитів психологічний дискомфорт і невпевненість через свої фізіологічні особливості. Загалом в Україні налічується 10 закладів вищої школи I-IV рівнів акредитації, в яких організували навчання у компактних групах студентів з порушенням слуху. Теоретично, вони можуть вступати у будь-який виш, проте складання ЗНО і сам процес навчання є бар’єром без відповідного академічного та соціального супроводу.

«Відтоді, як ввели ЗНО серед абітурієнтів зменшилася кількість вступників із порушеннями слуху. Вони не можуть реалізувати свій потенціал і отримати вищу освіту та працювати за професією, про яку мріють. Ми постараємося це виправити. До проголошення Незалежності України УТОГ нараховувало 60 тис членів. Серед них було лише 139 осіб з вищою освітою. Зараз в Україні є перші двоє глухих жінок, які здобули науковий ступінь. Одна з них працює співробітником Національної Академії педагогічних наук, інша – директором школи для глухих дітей», – зазначає викладач соціальної педагогіки УКУ Ігор Кобель.

У 2009 році лише 30-31% абітурієнтів з порушеннями слуху змогли вдало пройти НЗО, серед яких більша частина – це випускники спеціальних загальноосвітніх закладів з порушеннями слуху. У 2016 році кількість глухих людей, які захотіли здобувати вищу освіту, зменшилася на 166 порівняно з 2009 роком, коли тільки ввели НЗО. З них 30 глухих випускників шкіл обрали для навчання університети, 53 – коледжі, 130 – ПТУ.

Україна хоче розвивати інклюзивну освіту, але для цього в країні не створили належних умов, зауважила Ірина Чепчина, голова Центрального правління Українського товариства глухих (УТОГ). Більше того, нещодавно хотіли скоротити кількість спеціальних шкіл у Житомирі. Для цього Школу глухих хотіли об’єднати з Школою незрячих, ще одну зі Школою дітей з розумовою неповносправністю. «Глухі та слабкочуючі діти не можуть здавати ЗНО на рівних з іншими. Тому кількість бажаючих продовжувати навчання зменшується. Сьогодні є ті, які здають ЗНО і ті, які звільнені від них. Можливо, варто всіх дітей з порушеннями слуху звільняти від складання ЗНО – це питання до обговорення».

“Можна практикувати пробне тестування до ЗНО на безоплатній основі”

Наталія Адамюк – науковець. Вона – одна з небагатьох глухих людей в Україні, яка захистила дисертацію і є кандидатом педагогічних наук, старшим співробітником Лабораторії жестової мови Інституту спеціальної педагогіки Національної академії педагогічних наук України. У своїй доповіді вона виділила кілька важливих тез щодо доступності вищої освіти для глухих та слабкочуючих за останні роки:

–        Зменшується кількість глухих учасників ЗНО

–       Відмова від подальшого складання тестів з інших навчальних предметів після складання з першого (Українська мова і література)

–        Низький результат з предмету «Українська мова і література»

–        Недостатні умови для глухих під час проходження ЗНО

–        Подолання прохідного балу не є гарантом для подання документів у ВНЗ

–        Кращі результати у вихідців із сімей глухих.

«Важливо подбати про підготовку дитини до проходження ЗНО – аби вона почувалася більш впевненою і не розгубилася в процесі, можна практикувати пробне тестування на безоплатній основі. Однак поки що в Україні така практика є платною, тому багато хто відмовляється від цього», – наголосила Наталія Адамюк.

За її словами, двома найстарішими вищими навчальними закладами, які обирають глухі люди є Київський державний коледж легкої промисловості, у якому з 1963 року навчалося 964 і Херсонський державний медичний коледж, в якому з 1978 року навчалося 762 глухих.

“В університеті MacEwan з кожним студентом працює по двоє перекладачів”

Про організацію навчання для глухих студентів в університеті MacEwan (Канада) розповіла Абігайль Перриш-Крейг, керівник центру підтримки (SSD):

«Студенти перед усім», – таким є гасло її університету.  За академічний 2016-2017 рік в університеті MacEwan було 28 студентів з порушенням слуху. Четверо з них звернулися з проханням забезпечити для них послугу перекладача жестової мови, ще двоє – попросили послугу синхронного запису лекцій. Щодо слабкочуючих студентів, то вони мають спеціальне технічне обладнання – або імпланти, або підсилювачі, які допомагають їм чути. Для кожного студента виділяють двох перекладачів жестової мови, яких наймають за контрактом.

«Студента зараховують в університет, якщо він відповідає умовам вступу. Глухі і слабкочуючі студенти мають такий же доступ до навчання, як й інші. В освітньому процесі вони засвоюють матеріал, користуючись мовою жестів, або текстовим автоматичним читанням. Слабкочуючі студенти можуть використовувати технологічне обладнання. Глухі студенти, які не можуть стежити за жестовою мовою і одночасно записувати, мають спеціальну людину, яка це робить за них. Також ми спонукаємо наших викладачів готувати відеолекції із субтитрами», – розповідає Абігайль Перриш-Крейг.

Важливим фактором є освітня підготовка перекладачів жестової мови, від яких залежить успішність глухого та слабкочуючого студента.

“Перекладач має сприяти розвитку самостійності та незалежності глухих і слабкочуючих студентів”

Перекладач жестової мови з багаторічним досвідом Ігор Бондаренко, голова РПЖМ, регіональний представник WASLI в країнах Східної Європи та Середньої Азії поділився кількома порадами зі своїми колегами. Перш за все, до студентів треба ставитися не як до друга, а з урахуванням віку, освітнього середовища. Не варто висловлювати своєї думки і свого ставлення про інших дорослих учасників освітнього процесу. Перекладач має підтримувати здорові стосунки з колегами та студентами на робочому місці, чітко позначаючи свою роль і розуміючи свої межі. «Перекладач робитиме свою роботу значно краще, якщо він буде підготовлений або обізнаний в темі заходу. Тому він повинен мати час на підготовку, щоб зрозуміти цілі уроку та яку лексику треба використовувати», – зауважив Ігор Бандаренко.

Ще одна важлива порада – перекладач має сприяти розвитку самостійності та незалежності глухих і слабкочуючих студентів:

–        Не брати на себе роль захисту студента та відповідальність за його успішність

–        До глухих та слабкочуючих студентів треба ставитися так само як і до чуючих

–    Не має допомагати студенту із завданням, якщо це не було узгоджено з освітньою командою.

Перекладач має співпрацювати з вчителем, аби переконатися, що весь навчальний матеріал, мова та візуальна інформація були доступними для студента. Запорукою його успішної роботи є принцип безперервної освіти та професійного розвитку. Перекладачі мають бути відповідно одягнені – зовнішній вигляд не має відволікати, аби запобігти втомі очей глухих та слабкочуючих студентів.

Джерело